Ефіопські шакали навчилися співпрацювати із мавпами

Американський зоолог Вівек Венкатараман, спостерігаючи за ефіопської фауною, виявив абсолютно безпрецедентний феномен: місцеві шакали якимось незбагненним чином втерлися в довіру мавпам геладам і користуються їх пасивної допомогою під час полювання.

Як зазначає пан Венкатараман дане відкриття їм було зроблено випадково, в сферу його інтересів входило лише дослідження поведінки, соціальних взаємозв'язків і устрою суспільства гелад, однак не помітити настільки дивну поведінка ефіопських шакалів і досліджуваних приматів було просто неможливо. Шакали не тільки наближалися впритул до мавп, але й заходили всередину групи, гелади в свою чергу не боялися і не тікали від вовків, словом приймали їх присутність як належне.

Ефіопські гелади

Ефіопські шакали значно поступаються в розмірах своїм північним побратимам, вовкам, проте впоратися з геладою, особливо з молодою особиною їм цілком під силу. Спробу нападу на дитинча мавпи приматолог спостерігав лише один раз, тоді дорослі гелади швидко відбили малюка і групою накинулися на кривдника, той змушений був рятуватися втечею.

Ефіопський шакал

Причини унікальної поведінки тварин з'ясувати поки не вдалося, проте вченому вдалося встановити кілька цікавих особливостей. Зазвичай хижаки приходили в гості до приматів в середині дня, в цей час активність польових гризунів, які складають основу раціону шакалів, найвища. Венкатараман фіксував всі випадки полювання протягом 17 днів дослідження, і ось що цікаво, в оточенні гелад шанси успішно завершити полювання склали 67%, при самостійному полюванні - всього 25%. Вигоди від подібної співпраці здаються очевидними, але в той час зовсім не зрозуміло яким чином мавпяче оточення допомагає хижакам полювати.

Можливо, гризуни, перебуваючи в оточенні гелад, грубо кажучи, відчувають себе в безпеці і ефіопські шакали застигають здобич зненацька.

Вкрай цікаве питання: Від кого з тварин виходила ініціатива?

Американець обіцяє продовжити свої дослідження в майбутньому. Детальніше з поточними результатами можна ознайомитися у виданні New Scientist.

Евгений Мартыненко