Плями на поверхні Європи виявилися слідами морської солі

Вчені з Лабораторії реактивного руху НАСА, симулюючи умови на крижаному супутнику Юпітера, Європі, експериментально встановили природу таємничих темних плям на поверхні цього місяця.

Темні плями на поверхні Європи вперше були виявлені на початку 90-х років минулого століття на фотографіях, зроблених космічним апаратом «Галілео». У той час Європа вважалася потенційно мертвим світом, тому причину плям шукали за межами супутника. Найбільш правдоподібною тоді сприйняли гіпотезу, згідно якої викиди множинних вулканів сусіднього супутника Іо, зокрема сполуки магнію і сірки, через космічний простір у невеликій кількості потрапляли на крижаний місяць. Кілька років тому вчені з'ясували, що Європа не так проста: під гігантською товщею льоду ховається рідкий солоний океан, а поверхневі шари кори демонструють подобу тектонічної активності. Власне, це і було приводом до перегляду ранніх гіпотез плям.

Автори дослідження вважають, що оскільки солона вода має вихід на поверхню, то причиною темних силуетів може виявитися звичайна сіль (хлорид натрію), яка під впливом зовнішнього екстремального середовища змінює свій колір, а можливо й інші властивості.

Підтвердити це припущення вдалося експериментальним шляхом. У спеціальну вакуумну капсулу помістили невелику кількість хлориду натрію, охолодили її до температури -173 С, після чого піддали опроміненню іонами високих енергій. Останні генеруються і розганяються надпотужним магнітним полем Юпітера.

Плями на поверхні Європи виявилися слідами морської солі

Хлорид натрію до початку експерименту

Плями на поверхні Європи виявилися слідами морської солі

І по завершенню

В результаті планетологам дійсно вдалося простежити за тим як темніє сіль, а також встановити залежність інтенсивності кольору від віку тих чи інших соляних відкладень. Останнє відкриття має допомогти вченим у визначенні віку певних ділянок ландшафту супутника і встановити як часто вода на Європі виходить назовні.

Докладне дослідження планетологів було опубліковано в журналі Geophysical Research Letters, препринт розміщений на сайті НАСА.

Евгений Мартыненко